Проводжала мати сина
Захищати Україну
І рушник йому вишиваний дала,
І сльозу гірку пустила,
Вслід його перехрестила
І на шию мідний хрестик одягла...
І за віру й за Вкраїну
Йшов сміливо в бій хлопчина,
Але нелюди в полон його взяли.
Катували, мордували,
Мідний хрестик розірвали,
А хлопчину на хресті розіп'яли...
Рідна матінка не бачить,
Як у сина серце плаче,
Не пригорне до грудей його на мить.
Кров червона все стікає,
Син в чужині помирає,
Мідний хрестик поміж травами блищить...
І прийшла до свого сина
Скорбна мати – Україна,
Зупинилась, помолилась під хрестом.
Білі руки простягала,
Піт із кров'ю витирала
Материнським вишиваним рушником...
