Я йшов самотній через темний ліс
І ношу я важку на плечах ніс.
Мені нелегко було з нею йти.
Чом, Господи, мене покинув Ти?
А Ти, мій Боже, поруч все ступав,
Мені ту ношу нести помагав.
Тепер я знаю – був зі мною Ти.
За ту зневіру, Господи, прости.
Я йшов по стежці під гору круту
І ніс тягар та власну самоту.
До Тебе я взивав як тільки міг.
Чом, Боже мій, мені не допоміг?
А Ти, як завжди, поруч все ступав,
Своє плече і руки підставляв.
Тепер я знаю – був зі мною Ти,
За ту зневіру, Господи, прости.
Я у пустині впав серед пісків,
В німім безсиллі не підняв руки
І зрозумів – кінець моїх доріг,
І вже Тебе покликати не зміг!
А Ти, через пустиню, гори й ліс
Мене, слабкого, на руках поніс,
А я подумав в немочі сліпій,
Що Ти мене покинув, Боже мій.
Мені так легко по житті іти.
Тепер я знаю – завжди поруч Ти.
Якщо спіткнувся, більше не впаду,
Бо Ти відвернеш гріх мій і біду.
