називала рибою, не просила нічого взамін
тільки знати, що Я десь є на оцьому світі
світі бІлому, наче сіль тропічних морів,
яка в’їдається в шкіру , жодною рідиною її
не вииитравиш звідти.. казала, що Буде писати, не питала Адреси..
а втІм
завжди присиЛАла поштівку з якогось незвичного міста..
де (на поштівці, тобто) руїни старих стін,
чи страви місцевої кухні і кілька.. слів:
що СКОРО повернеться, що вже видно світло
в кінці тунелю, і що це, безумовно, НЕ поїзд
називала рибою
писала, що дуже хоче торкнутись рукоююЮюЮю(дихай)
я не заперечував, я чекав, я навчився плавати
я вивчив напам’ять усі прибережні води
я Перестав виходити на бЕрег,
щоб їЇ не проґавити,
а вона - не приходила
Я ЗАБУВ, як це – розмовляти, як це – дихати,
врешті-решт я зробився рибою,
мовчазною і сильною юю
то якого такого милого
то якого такого МИЛоООго
вона повернулася
і з води мене вийняла?(речетатив)
