У нас із нею лінії одні,
Ті лінії, що в'ються на долонях...
Чому ж вони так дорогі мені?.. |
Чому ж тоді від них я у полоні?.. | (2)
Думки у нас із нею теж одні,
І мріями доля поєднали...
Чому ж вони так дорогі мені?.. |
Чому мені завжди її замало?.. | (2)
Уста у нас із нею теж одні,
Тоді, коли злилися в поцілунку...
Чому ж вони так дорогі мені?.. |
Чому від них немає порятунку?.. | (2)
У нас із нею все одне на двох,
З таким коханням і життя замало!
І скласти пазли так міг тільки Бог, |
Так скласти, щоб ніщо не роз'єднало!.. | (2)