Тебе не зваблює дим, ну, грець з ним,
Я забуваю слова, кругом голова,
Хтось запускає чутки у дворі,
Що є між нами чівава...
Я б говорив, але ти загубила смак,
А почуття вже давно, як німе кіно,
Можливо в тебе окей все, а я - ніяк,
Чому не тиснемо газ, а на гальмо!?
Питання вічні - "навіщо" і "чому",
Я схожу з розуму в сні і наяву,
А як ті ночі в Криму, тепер кому!?
Ти не одна і належиш вже йому...
Писклявий твій голосок, як електрошок,
Що п'яний я без вина - твоя вина,
І до пітьми будуть знати майже всі,
Розкажуть їм на FM всі мої пісні.
Згадаю сніжно-білі стіни,
Чорний посуд вдома,
Нас в квартирі двоє,
Звідки ми і хто ми.
І хто ми?!..
Засуваєм штори,
Кава, плюшки стинуть,
Поясніть же тепер нам, вахтери,
Ну чому вже без неї він гине!?
Він гине...
Минає ніч, що в полон захопила нас,
Ти зачекай, не біжи, а мені вже час,
І, якщо вихід один, то скажи:
Чому це доля нас зводить раз у раз!?
Все розкладати втомився я на місця,
Все припиняв, починав і безкінця...
І твої дотики плавили мій метал,
Ти - "елемент номер 5", ти - ідеал.
Ти - до завершення гра у цей раз,
А ти і досі мовчиш - я говорю,
Хвилин п'ятнадцять лишилось до рання,
Не викликай, так зловлю і звалю.
Спробуємо все зібрать та не руйнувать,
І зайві всі номери видалять,
А покидаючи тебе не запитать:
Давай спробуємо знову все розпочать...
