Музика: О.Гончар
Вірші: В.Бондаренко
Як посієш смуток – вижнеш сльози
Загірчать розлуки полином,
В душу розпач зажене морози
І стьобне образа батогом.
Де ти моя радість забарилась?
Може заблукала у світах?
Чи в дорозі дальній заблудилась?
Може мало сили у крилах?
Полечу я променем до тебе
Вітерцем гайну через поля
Ти моя зигзице золотая
Ти розрадо й Ладо ти моя.
У моїх краях заголосили
Вже давно сердешні журавлі.
А я все чекаю, що орлині крила
Понесуть мене до рідної землі.
Там цвіте калина біля хати
І береза кличе до воріт
Там живеш, моя старенька мати
Ти заплела в коси сивоцвіт.
Там щебечуть рідні соловейки,
У садочку вишні ронять цвіт.
Сяду й обійму тебе, рідненька.
Я цього чекав вже кілька літ.
Бережи себе, моя голубко.
Не тужи, що знов у вирій я
Відлітаю вже так хутко
Бо чека мене моя сім’я.
Там порину знову у роботу
І роки летітимуть мов день.
Якби ти на те мала охоту
Я б ще кращих наспівав пісень.
