Вітер на тополі всі гілки зламав,
Він, як я, у долі щастя свого питав:
У ставку – лілеї, у очах – любов,
А десь там над нею зорі падають знов.
Я й не знала та й
Палала, палала, палала
У моєму небі зірка!
Падала, падала, падала
Та й казали люди "гірко!".
Думала, думала, думала
Збережу своє кохання,
Я кажу: "Ти люби мене
Вперше, як востаннє!"
Ой, вітер, мій вітер, не ламай гілок,
Бо вони ж як діти, скільки ж у них думок!
У ставку лілеї день і ніч цвітуть,
Буду я твоєю, тільки ж ти не забудь!
Я й не знала та й
Палала, палала, палала
У моєму небі зірка!
Падала, падала, падала
Та й казали люди "гірко!".
Думала, думала, думала
Збережу своє кохання,
Я кажу: "Ти люби мене
Вперше, як востаннє!"
Палала, палала, палала
У моєму небі зірка!
Падала, падала, падала
Та й казали люди "гірко!".
Думала, думала, думала
Збережу своє кохання,
Я кажу: "Ти люби мене
Вперше, як востаннє!"
Я кажу: "Ти люби мене
Вперше, як востаннє!"