Вісімнадцять, двадцять два -
То літа казкові,
Коли в дівчини жнива
На полях любові,
Вправно косить парубків
Гострими очима,
А вони з усіх боків,
Наче саранчина.
Приспів:
Дівчина сміється й плаче, |
Любить лиш тебе, юначе, |
Ти її у цьому зрозумій, |
І кохання соками напій! | (2)
А як тридцять настає -
Достигає вишня,
Хай би був який вже є,
Аби заміж вийшла.
Але де ті парубки
З чорними бровами,
Бо ж намарне йдуть роки
Без любові, мамо!
Приспів.
Але вірю я, що десь
Ходить моє щастя,
Збережу любов і честь,
Може, ще придасться.
Але долю не спинить,
Ще далеко осінь,
Все одно прийде ще мить -
Він руки попросить!
Приспів.
Ти її у цьому зрозумій,
І кохання соками напій!
